2010.06.04. Патріарх Філарет: Ми разом з Патріархом Варфоломієм теж бажаємо, щоб ще за життя митрополита Володимира розділення Української Церкви було подолане

 Предстоятель Київського Патріархату Святійший Патріарх Філарет прокоментував для «Церква.info» підсумки візиту в Росію Вселенського Патріарха Варфоломія, який відбувся в останній декаді травня.

– В першу чергу я хочу висловити нашу радість через те, що покращуються стосунки між Константинопольським Вселенським Патріархатом і Російською Православною Церквою. Чому ми повинні радіти? Тому, що неприємно, коли в Православ’ї відбуваються різні суперечки, особливо з приводу першості. Коли ми тепер спостерігаємо, що ці стосунки покращуються, то ми, як православні, хоч нас і не визнають як автокефальну Церкву, радіємо, що в Православ’ї налагоджуються добрі стосунки.

Що стосується переговорів між Московським Патріархом та Вселенським Патріархом, то ми не знаємо, про що вони говорили, тому що в засобах масової інформації про зміст і підсумки переговорів, які відбулися між ними, не повідомляють. Ми можемо лише здогадуватися, про що йшли ці переговори.

А те, що говорять журналісти, що сказав Вселенський Патріарх митрополиту Володимиру, що він бажав би, щоб при його житті відбулося об’єднання українського православ’я – це є добрі побажання. Такі добрі побажання ми чули і щодо нас, коли Патріарх Варфоломій був у Києві у 2008 році під час святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі. Тоді такі самі теплі слова він говорив і щодо тодішнього Президента Віктора Ющенка, і щодо України, і щодо майбутньої Помісної Православної Церкви. Все це ми чули.

Я розглядаю всі виступи Патріарха Варфоломія – і в Києві 2008 року, і в Москві 2010 року – як промови гостя. А гість, коли приїжджає, то завжди говорить приємні речі. Він приємно говорив українцям, тепер приємно говорить росіянам. Коли зустрічається з митрополитом Володимиром – приємно говорить і йому.

А якщо заглибитися, то сутність поглядів Патріарха в цих словах не розкрита. Бо те, про що говорили Патріарх Варфоломій і Патріарх Кирил, ми не знаємо. Але ми можемо здогадуватися. Мова могла йти, насамперед, про майбутній Великий Православний Собор, бо це мрія Патріарха Варфоломія. Документи для цього Собору були підготовлені ще років двадцять тому, але оскільки не було вирішено головні питання – Собор так і не зібрався.

Заради чого скликається цей Великий Собор? Для вирішення багатьох питань, одне з яких є дуже болючим – як утворюються автокефальні та автономні Церкви. І ще одне питання – диптихи, тобто місце кожної Церкви в порядку Православних Церков.

Хто займає перше місце в цьому списку? Здається, що це питання досить просте. Вселенський Константинопольський Патріарх, який є першим, він і повинен бути першим. Якби це було так просто, тоді б це питання не виносилося на Собор. А виноситься тому, що Москва мріє про перше місце в цьому диптиху. Тобто Вселенський Патріарх повинен посунутися, а на це місце повинен стати Московський Патріарх. Чому він хоче стати? Він хоче стати тому, що Москва думає, що вона є «третім Римом», що вона найбільша Церква серед Православних Церков, і тому вплив цієї Церкви на Православ’я найбільший. А раз найбільший – то і місце має бути перше. Ось така логіка.

Я прочитав у ЗМІ, що коли російські журналісти говорять про Вселенського Патріарха, то завжди додають, що хоч Патріарх Варфоломій є перший серед рівних, але Московський Патріархат є більший за своїм впливом на світове Православ’я. І що титул «Вселенський» – це лише данина історії та минулому. Тобто бачите – висовується першість Московського Патріарха.

Ці питання обговорювалися на Всеправославних нарадах, які готували Великий Собор. Але тоді не домовилися про спосіб утворення автокефальних та автономних Церков і про диптихи, бо були різні позиції у Константинопольської Церкви і Московської. Тепер це найголовніше питання було попередньо узгоджене минулого року на передсоборній комісії в Шамбезі. Було домовлено, що автокефалія утворюється зі згоди Матері-Церкви і проголошується Вселенським Патріархом зі згоди всіх Помісних Церков.

І в цьому закладена сутність, бо коли автокефальна Церква утворюється зі згоди Матері-Церкви, то це означає, що Українська Церква ніколи не зможе стати визнаною автокефальною Церквою, бо не отримає на це згоди від Російської Церкви, яка вважає себе Церквою-Матрі’ю. Хоча насправді Російська Церква відносно Української є дочкою, а не матір’ю, адже Російська Церква відокремилась в 1448 році від Київської Церкви, а не навпаки. Тому така домовленість влаштовує Московський Патріархат.

Але вона влаштовує і Константинопольський Патріархат. Чому? Тому, що коли йде мова про автокефалію, то Московський Патріарх думає про Україну, а Вселенський думає про Американську Церкву. Американська Церква вже не один раз порушувала питання про утворення Автокефальної Американської Церкви з єпархій усіх Церков, які там знаходяться. І якщо Американська Церква відокремиться від Константинопольського Патріархату, тоді він втратить більшу частину своєї пастви і підтримки. Бо в Туреччині парафій мало, північна Греція фактично є в складі Елладської Церкви. А одна європейська діаспора вплив Константинополя підтримати не зможе. Тому для Константинопольського Патріархату важливо, щоб Американська Церква залишалася в його складі.

Сформулювавши тезу, що автокефальні Церкви утворюються тільки зі згоди Церков-Матерів, вони знайшли порозуміння. Це задовольняє дві сторони. Але це не відповідає ні історичним обставинам виникнення автокефальних Церков, які майже всі самі проголошували свою автокефалію, ні сучасним потребам, бо такий механізм не стільки визначає, як утворювати автокефальні Церкви, скільки робить набуття автокефалії неможливим.

Тому Українська Церква такі домовленості не підтримує. Я знаю, що і серед інших Церков немає достатньої підтримки, а тому рішення у Шамбезі було лише попереднім і потребує подальшого обговорення. І хоча таку постанову про автокефалію можуть прийняти, але вона зависне в повітрі, бо буде мертвонародженою.

Думаю, що під час переговорів питання про автокефалію порушували як одне з головних. Чи досягли результату – не знаємо, але будемо бачити з того, як швидко буде просуватися підготовка до Всеправославного Собору. Але як би там не було, ми твердо стоїмо на позиції Помісної Української Церкви і маємо всі підстави для цього. І віримо, що Повнота Православної Церкви за натхненням Духа Святого зрештою вчинить не за людськими міркуваннями і вигодами, а за правдою Божою.

Що стосується побажання митрополиту Володимиру, щоб він при житті побачив подолання схизми – то дай Бог, щоб при його житті утворилася єдина Помісна Православна Церква в Україні. Ми за це і теж цього бажаємо. Але єдина не в складі Московського Патріархату, а як Помісна, тобто автокефальна Українська Церква.

Коли ж нас закликають «до покаяння» перед Московським Патріархатом, то каятися перед ним ми ні в чому не будемо. Бо утворення автокефальної Церкви – це не гріх. В чому кожна людина грішна, в тому числі й ієрархи, – вона кається у своїх власних гріхах. А тут наша Церква не згрішила, бо коли держави не було – ми були у складі Московського Патріархату. Коли ж отримали державу, то й маємо підставу для незалежної Церкви. І це не я один так вважаю – так постановив Собор Української Церкви в листопаді 1991 р. Там були й ті, які зараз в Московському Патріархаті , адже вони теж за це голосували і під цим підписалися. Так само отримали автокефалію інші Церкви, в тому числі й сама Російська. А те, що вони називають нас схизматиками, розкольниками, неблагодатними, то ця лексика застосовувалася і щодо Болгарської Церкви, і щодо Сербської Церкви, і щодо Грузинської Церкви. А коли прийшов час, то забули про свою негативну лексику і визнали ці всі Церкви і автокефальними, і навіть Патріархатами.

Тому ми твердо переконані, що прийде час, коли Українська Церква об’єднається і теж буде визнаною всіма Православними Церквами та буде визнаним Патріархатом. Це і буде те припинення схизми, про яке говорить Патріарх Варфоломій, не через підкорення одних іншим, а через братське примирення.

 
Джерело: сайт УПЦ КП