Інтернет-магазин інтелектуальної книги Архе

Здравствуйте Гость ( Вход | Регистрация )

Reply to this topicStart new topicStart Poll

> Монархія в Україні, Які перспективи?)))
Outline · [ Standard ] · Linear+
 
Монархія в Україні:
Потрібна конституційна (король) [ 2 ]  [11.76%]
Потрібна абсолютна (король) [ 2 ]  [11.76%]
Потрібен гетьманат [ 3 ]  [17.65%]
Не потрібна [ 10 ]  [58.82%]
Всего голосов: 17
Гости не могут голосовать 
Володимир
post Aug 16 2006, 03:54 PM
Отправлено #21


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



Апологете, я щиро поважаю ваш легітимізм, але монархічне право, як і будь-яке інше право, твориться людьми. Це я вам як юрист кажу. :-) Відтак робити на ньому якісь основоположний, онтологічний, буттєвісний акцент (що, мовляв, саме правом і твориться монархія) не є вірним.

Первинна, "традиційна" монархія – це насамперед культурний, духовний і владний феномен. Це орієнтація на особливий тип людини; можна сказати на іншу расу духу, аніж побутує нині.

P.S. Якщо знайду, вкину сюди одну мою доповідь на конференції про Скоропадського і його добу.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Володимир
post Aug 16 2006, 05:16 PM
Отправлено #22


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



В‘ячеслав Липинський: творчість на тлі доби.

Сучасна українська державність, свідками розбудови якої ми є сьогодні, знала за свою історію багато і величних злетів, і жахливих падінь, знала любов і самовідданість, що творили чудеса – і ницу зраду, що перекреслювала їх досягнення.

Імена багатьох державних діячів викарбувані в нашій пам‘яті ще з шкільних підручників. Деяких історія забуває. А є такі, чиє життя й діяльність надто незручні для пануючої ідеології, щоб їх могли належно пам‘ятати, особливо в т.з. демократичній державі.

Творчість В. Липинського, видатного українського історика, політичного діяча й мислителя, є символом доби, яка знайшла неповне, а почасти й спотворене висвітлення в українській історіографії. Ця доба коротка. Але це були часи, коли відбувалися дива. Коли, як писав Липинський, здійснилася “персоніфікація національної ідеї в особі..., що символізувала собою повагу, силу, єдність і неподільність цілої Української нації”. (1.) В особі, яка підтвердила все це на ділі.

1917 рік. Україна. Революція. 7 березня в Києві створюється Центральна Рада, провід і уособлення національно-визвольного руху, яка повинна його підтримати і очолити. Це часи підняття українського національного почуття і повсюдної анархії, братання і кровопролиття, всенародної розгубленості, коли ніхто не був впевнений у завтрашньому дні. Але найменше у ньому була впевнена влада. Із сумним сарказмом Липинський писав: “Йти з народом” – ось її теорія. “Йти за народом” – ось її практика. Шукати, намацувати, чого той народ хоче і, кидаючи в нього демагогічні кличі, дивитися, на яку вудку рибка ловиться – ось її політична тактика... Коли б Японія була заінтересована в Україні так, як заінтересована в ній Польща, більшовики і російська реакція, то можна з певністю сказати, що з‘явилася би японофільська українська політична партія, яка на своєму прапорі виписала б гасло: “Без Японії нема України”. Хто сам в собі не має сили, той шукає її поза собою”. (2.)

Коли 1917 року створилися умови для постання української державності, коли багато полків царської армії перейшли на бік України і ладні були воювати за неї, провідники Центральної Ради... демобілізували усі регулярні військові частини! Славнозвісний Володимир Винниченко захоплено писав: “Українського мілітаризму ніколи не було, не повинно його бути й далі... Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам треба, а знищення всяких армій”. (3.) Чи не нагадує нам це наші часи, коли ледве не весь світ готується до воєнних конфліктів, а Україна на кошти США демонтує свій стратегічний військовий комплекс?

За майже рік кулуарної боротьби, демагогічних заяв та перерозподілу портфелів країна впала у цілковитий хаос. “Трохи дивно читати в книжці лідера найбільшої української політичний партії проф.. Грушевського, що “йти за народом це не значить ним командувати і водити його точно по своїм плянам і диспозиціям”, і що “ті, хто йтимуть за ним (тобто проф.. Грушевський з есерами) тільки до певної міри могтимуть ним кермувати, а часто він вестиме їх, а не вони його, і заводитиме не туди навіть, куди вони хотіли б”. – згадує у своїй книзі “Листи до братів-хліборобів” В. Липинський. – “І ми розуміємо обурення і розпуку того селянина, який на з‘їзді в Станіславові в марті 1919 р. – інтелігентам, що йдучи за народом, питали у селян поради щодо політичної орієнтації, - сказав: “а нащо ж ми вас по школах учили, на що ми за вашу науку свою останню корову продавали? Навіщо ви нам здалися, як ви в трудну годину до нас по розум приходите?...” (4.)

На цьому фоні лише як поганий жарт можна сприйняти заяву, зроблену наприкінці діяльності ЦР: “Все, чого не встигнемо зробити ми, те завершать, справлять і до останнього порядку доведуть Українські установчі збори” (5.) Упаси Боже!

На щастя, влада інколи випадає з рук тих, хто до неї не здатен. 29 квітня 1918 року на найбільшому представницькому зібранні в історії України (8000 чоловік майже від свіх областей) – Хліборобському Конгресі – було проголошено гетьманом України Павла Скоропадського, нащадка славного українського козацького і шляхетського роду. З приміщення, де відбувався конгрес, “його винесли на руках: тисячі людей рушили з Миколаївської вулиці, пересікаючи Хрещатик і Думську площу, до св. Софії”, (6.) де відбувся вдячний молебен. Народ був певен, що нарешті щось змініться. І ця певність виправдалася.

Скоропадський прийшов до влади у момент, коли не існувало навіть державного апарату. В міністерствах було по декілька чоловік (!...), армії практично не було, економіка ледве дихала. Навколо вирувала внутрішня і зовнішня війна. Сьогодні навіть важко собі уявити, що робити в такому становищі!

Проте відбувається диво. За декілька місяців Гетьман вибудовує майже повноцінну державу, яка отримує міжнародне визнання, чіткі кордони, боєздатне військо й внутрішню безпеку. Відбувається неймовірне відродження і розквіт культурного життя. Починається економічне піднесення.

У 1918 році засновується Українська Академія Наук на чолі із Володимиром Вернадським, починають працювати Національна Бібліотека Української Держави, Національна Галерея, Український Національний Архів, Український Державний Театр, Українська Державна Опера. Започатковуються три нових університети. Відбувається повна розбудова шкільної освіти. Якщо за Центральної Ради в Києві було відкрито три приватні українські гімназії, то за Гетьмана “протягом літа... не тільки по містах, але й по деяких селах” було “відкрито ще 54 українські гімназії... А наприкінці гетьманської доби їх було в Україні близько 150”. (5.) В російськомовних школах в якості обов‘язкових предметів вводять українську мову, історію, географію України і історію української літератури.

Для перетворення України у правову державу і для утвердження законності на всьому терені країни 8-го серпня 1918 року був сформований Державний Сенат – найвищий судово-правовий орган країни.

Павло Скоропадський розпочинає творення основи незалежності й самостійності – української регулярної армії. За законом від 24 липня 1918 р. “Про загальну обов‘язкову військову повинність” українська армія вже за першим призовом у листопаді мала становити 100 000 чоловік. Гетьман домагається у німців передачі у його розпорядження захоплених ними кораблів російського Чорноморського флоту. Відкривається Українська Військова Академія.

Величезні зміни відбуваються у зовнішніх відносинах. Будучи прекрасним дипломатом і політиком, Гетьман встановлює дипломатичні і консульські взаємини з понад 20 провідними державами світу. Він робить все для збирання етнічних українських земель. 1 жовтня 1918 року гетьман входить в порозуміння з Кримом і приєднує його на автономних засадах до України. Діючи дипломатичним шляхом через Німеччину, він домагається погодження з Польщею про приєднання до України Холмщини й Підляшшя, які сьогодні в складі Польщі. Павло Скоропадський робить все, щоб приєднати до Української Держави Кубань, Південну Курщину, Південну Воронежчину, Гомельщину, Мозирщину, Бессарабію і в більшості досягає свого. Були розпочаті заходи щодо утворення федерації з Доном.

Той, хто вчив хоча б приблизно українську історію, знає, що від часів Ярослава Мудрого не було жодного державника, який зробив би стільки, а тим більше за такий короткий строк, для України, скільки зробив – і ще мав зробити Гетьман Павло. Ані Центральна Рада, ані Директорія не здійснили за роки свого панування над Україною й десятої долі того, що здійснено у ті славні часи. Але, на жаль, Українська Держава, якій було потрібно ще зовсім трохи часу, щоб остаточно зміцніти й звестися на ноги, була зруйнована і віддана на поталу. І це зробив не зовнішній ворог, ні – це була зрада. Повстання, організоване демократичним проводом за німецькі гроші й за підтримки радянських військ. Постання, після якого України по суті не стало.

Українські історики не люблять згадувати ані закон “Про скликання Українського Державного Сейму”, прийнятий 17 грудня 1918 року, ані відначальне Гетьманське запрошення соціалістичних сил до уряду, в якому мали б об‘єднатися всі патріотичні сили для відродження України. Адже це робило безглуздим боротьбу проти власної держави. Зате вони однозначно вказують на причину повстання – оголошення федерації з Росією.

14 листопада 1918 року Гетьман справді оголошує грамоту, в якій виявляються наміри про утворення федеративних зв‘язків... Але з ким? З “небільшовицькою” Росією, якої не існує, з тією Росією, яка постане на світовій арені лише через 70 років! Більше того, дана декларація мала ще бути затвердженою Українським Сеймом, який сам був ще на папері... Ця фіктивна “федерація” була суто дипломатичним ходом у відповідь на неймовірно складну зовнішньополітичну ситуацію, коли блок центральних держав – основний союзник України – зазнав поразки, а сили Антанти підтримували “білий рух” і були готові в будь-який момент до інтервенції.

Але насправді ця декларація не була навіть формальним приводом. Змова про зраду відбулася набагато раніше. Як свідчить учасник перевороту Є Коновалець, Винниченко ще “7 листопада заявив, що все готове до постання” (11.) Але для початку не вистачало наказу з Москви. 13 листопада Винниченко зустрічається на квартирі міністра фінансів в уряді УНР В. Мазуренка з Х. Раковським і Д. Мануїльським, які наказують йому розпочати повстання. Відразу по приїзді Винниченка Директорія звертається до населення України з заявою, в якій повідомляє про перебрання влади й оголошує, що “гетьманська влада має бути дощенту знищена”. В заяві не було ні слова про гетьманську “Грамоту про федерацію”... бо ранком 14 листопада її ще не було! (12.)

Гетьман місяць боровся із радянсько-зрадницькими військами, і міг би продовжувати боротьбу. Але він не хотів міжусобного кровопролиття... Невдовзі Україна буде захоплена і поділена. 22 квітня Симон Петлюра укладе з польським урядом таємну “Варшавську угоду”, за якою Польщі віддано за допомогу проти радянських військ, закликаних самими зрадниками до України, Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся – всі ті землі, які з такою турботою збирав Гетьман, багато з яких і досі втрачені... Директорія протримається, так нічого і не зробивши, ще кілька років, роздираючись внутрішньою боротьбою за владу, а далі так само примарно, як з’явилася, щезне.

Це одна з найганебніших сторінок нашої історії. Але українська історія знає подібні зради і раніше. Варто пам‘ятати те, про що, вже в еміграції, відтворюючи українську ідею, з глибоким сумом писав автор, чию роботу ми взяли за провід в нашому нарисі: “Історія наша вже сотні разів нас навчила, що наша демократія, всі оці канцеляристи і писарі по фаху, демагоги по тактиці й кар‘єристи по духу – всі оці Брюховецькі, Тетері, Петрики й їм же “нєсть числа” – на одне були тільки здатні: знищити власну українську державно-творчу аристократію, а з нею і українську державу. Хоч плакав кат, як Сомкові голову рубали, але її таки відрубали. Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, який відродився був і сформувався за Великого Гетьмана Богдана – потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння. Але збудувати щось нового, свого на тім порожнім місці українська демократія ніколи не змогла. Не тому, розуміється, щоб між нею не було людей, які по своїй індивідуальній вартості не змогли б місце старої вирізаної аристократії зайняти, а тому, що дух між ними панував руйнуючий, завидющий, злобний, а разом з тим облесливий, брехливий і рабський. Тому що всі ці, поодинці іноді й гарні, здібні й чесні люди, всі разом творили руйнуюче розкладове тіло, якому на ім’я – демократія. (8.)

Ця історія у нас в крові. То чи не в крові у нас і ця підлість...?

Історія взагалі завжди “несвідомо” перекидає мости з одного часу в інший, і часто слова людини, що давно пішла з життя, звертаються і до нас. Хай би ті благородні сльози, пролиті над ганьбою синів України, були пролиті недаремно. І хай би замислилися сучасники над гіркою посмішкою В‘ячеслава...

“Хай би врешті запанував у нас той політичний республіканський лад, при якім – як кажуть у Європі – тільки дві професії не вимагають ніякої технічної фахової підготовки: політики і куртизанки – одне тільки призвання, щастя, вміння подобатися і годі. Може б нація наша все це переболіла й урешті могутньою, великою, світовою нацією стала?

Але чи це можливо? (14.)
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Володимир
post Aug 16 2006, 05:24 PM
Отправлено #23


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



Я був запеклим антидемократом, коли це писав, що зараз незначною мірою змінилося. Але суть тут вірна.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Апологетъ
post Aug 16 2006, 05:52 PM
Отправлено #24


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 495
Регистрация: 11-April 06
Из: Бориспіль, Яготин
Пользователь №: 441



Володимир,
у мене просто існує дуже чітка аналогія - повноцінна визнана іншими монархіями нова монархія - це щось на зразок нової автокефальної церкви у Вселенській Церкві. А доморощенна монархія, на які б там первинні цінності і традиції вона не сприралась, і якими благими намірами не була встелена - це не дивна для України філаретівщина. "Щоб було як у людей", власний Патріарх, а про те що той патріарх є посміховиськом (чи швидше горем) і соромом у Православному Світі, над цим ніхто не задумується. Так само може бути й доморощенним "монархом". Хоча колись мене теж приваблювала ідея щодо нащадків Рюриковичів (я навіть намагався з"ясувати з їхньої генеалогії, хто там є прямим спадкоємцем, але заплутався) або навіть Скоропадського.

Абсолютно згоден зі статтею про Скоропадського, я про нього приблизно такої ж думки. І вкрай негативно ставлюсь до Директорії. Єдина примітка - армії Скоропадський все ж таки створити не зміг, бо цього боялись німці і заважали до останнього.

Варіант такого гетьманату чи подібної системи управління владою теж був би непоганим для України, але мені більш до вподоби "канонічна" монархія як зовнішній патріотичний атрибут, при збереженні демократичного парламенського устрою. Оскільки інші варіанти можуть погано закінчитись - ізоляцією, конфронтацією з іншими країнами і т.д. Краще все таки вписуватись у традиційний устрій Європи, ніж вигадувати велосипед.
Top
User is offlinePM
Quote Post
Володимир
post Aug 16 2006, 06:07 PM
Отправлено #25


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



Апологете, монархія не може бути "канонічною", бо у неї немає її божествених канонів. ;)))) Її божествені канони - це честь, вірність, самопожертва, мужність, висока гордість, істина, прямодушність. Світські інститути не покликані до стяжання благодаті, а відтак не можуть бути "філаретовщиною". Їх завдання - наближати до Бога через "пороги" людського життя, через виховання відданості (королю, роду), благородства, свободи повиновіння, уміння владарювати - що однин акт духу. Це формування високого духу.
Право завжди вторинне, життя - первинне.


QUOTE
Оскільки інші варіанти можуть погано закінчитись - ізоляцією, конфронтацією з іншими країнами і т.д


Повірте, відродження справжніх традиційних іститутів і духу і так закінчаться звинуваченнями у фашизмі й усіх можливих злочинах. :-) Інша справа, дуже багато важить політична тактика, і та міжнародна реальність, яка змінюється. Що ж до монархічних інституцій Європи, то на ці сувеніри вже давно ніхто не зважає, щоб через це з кимось конфронтувати.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Дима29
post Aug 16 2006, 08:47 PM
Отправлено #26


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 85
Регистрация: 15-August 06
Пользователь №: 546



Монархія дійсно набагато краще демократії. В цьому згоден з Володимиром. Коли мені кажуть, що ми ще не дійшли до рівня європейських демократів, я кажу - ми ще не виродились до їхнього рівня. До рівня повністю маніпульованого суспільства, керованого телекартинками. З легалізацією наркоти, одностатевими "шлюбами", повним нищенням справжніх традицій. Але на Україні монархія обовязково перетвориться на постмодерністський балаган, щось на зразок Кучми року. Будуть бутафорські клоунади, попса і нічого більше. На сьогодні нам цілком підійшла би добротна диктатура. Те, що вона означає кров і репресії - тупорила ліберальна пропаганда. Ми без всяких репресій за роки незаможності втратили до десяти мільйонів людей від вимирання, зниження народжуваності та імміграції. "Репрессии сильного государя падают на отдельных людей, хаос и беспорядки, порождаемые слабой властью касаются всех". Никколо Маккиавелли
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Василь Декармований
post Aug 16 2006, 10:51 PM
Отправлено #27


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 7 652
Регистрация: 5-November 04
Пользователь №: 71



QUOTE
Монархія дійсно набагато краще демократії.


Краще плюватися від президента, ніж від монарха.

QUOTE
"Репрессии сильного государя падают на отдельных людей, хаос и беспорядки, порождаемые слабой властью касаются всех". Никколо Маккиавелли


Угу.. "Бандитам - тюрми!" ?
Отдельным людям - отдельные камеры.

QUOTE
одностатевими "шлюбами"


З польської газети "Dziennik Kijowski":

"Мій дідусь був геєм
Мій тато є геєм
І я також хочу стати справжнім європейцем!"
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Апологетъ
post Aug 17 2006, 10:47 AM
Отправлено #28


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 495
Регистрация: 11-April 06
Из: Бориспіль, Яготин
Пользователь №: 441



Володомир,
QUOTE
монархія не може бути "канонічною",

я розумію) просто аналогія така

QUOTE
Що ж до монархічних інституцій Європи, то на ці сувеніри вже давно ніхто не зважає, щоб через це з кимось конфронтувати

От тому мені вони більш до душі. Ніхто не зважає, в той час як вони досить сильно зміцнюють націю, підвищують патріотичні почуття і єдність. Взяти для прикладу Бельгію, якби не монархія, валлонці і фламадці вже давно б розділились на дві ворогуючі країни.
Top
User is offlinePM
Quote Post
Володимир
post Aug 17 2006, 08:36 PM
Отправлено #29


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



QUOTE
От тому мені вони більш до душі. Ніхто не зважає, в той час як вони досить сильно зміцнюють націю, підвищують патріотичні почуття і єдність. Взяти для прикладу Бельгію, якби не монархія, валлонці і фламадці вже давно б розділились на дві ворогуючі країни.


Це питання складніше за інституції. Сам факт наявності монарха, який би завтра з‘явився в Україні, нікого нікуди б не об’єднав. Це була б смішна, загрозлива і чужорідна постать. Подивись на Васю – ось індикатор українських почуттів. ;-)

Монархія в Бельгії народжувалася з живого переживання належності і національного духу цього інституту. У нас із сучасними установками це неможливо. У нас немає державницького духу нині майже взагалі. Наша основна ідея, як це не парадоксально (але логічно) після років власної бездержавності – не розбудова держави, а побудова суспільства. “Громадянське суспільство”, “демократія”, “правова держава” – тобто держава, яка нейтралізує себе стосовно суспільства – це ідеї, які лягають на благодатний ґрунт відсутності відчуття, що належить прагнути до чогось більшого аніж “моя хата скраю” чи інших селянських цінностей. “Україна – велика родина” – інший образ, оспівуваний в багатьох піснях. Цілком ясно, що держава і родина – це два майже протилежні принципи. Держава вимагає виходу за грань побуту, вимагає надособистісного пріоритету, вимагає увиразненої спільної волі і дії. У українця не виникає жодної подібної потреби. Він воліє жити так само, як він жив під правлінням чужого народу – тихенько, помаленьку, тепло стелити, ситно їсти, нікуди за край свого села не висовуватися.

Звичайно, це певна крайність, на нинішньому етапі була трохи подолана – по-перше зіткненням із європейсько-американською динамікою життя; по-друге – певними сплесками національної пасіонарності, яка оживала через навіювання ідей незалежності. Постійний конфлікт між ідеями – європейського вибору, національної державності – і практичної орієнтації на Росію і російські культурні цінності – призводив до почуття “незнайденості”, незадоволеності собою, що додатково ускладнювалося екнономічними проблемами, а також згадками про могутні пориви духу, які народжувалися в Україні всупереч усьому навіть в минулому столітті. Проте на разі уся пасіонарність вивітрилася, вичахла через помаранчеву революцію. :-) Тепер ми хочемо одного – відмежуватися від політичного світу, який до українця не стосовний, і заглибитися у власний побут і усі особисті проблеми. Є кар‘єра, є зарплата, є конкретні вимоги роботи і часу, до того ж сучасний західний образ життя (модно/грошовито/круто/бізнесово/будь собою) повністю заповнює ту порожнечу, яка може бути у пересічного українця.

Тому якість трансцендентні ідеї, якісь звернення до відродження духу спільності, якісь пасіонарні заклики – це непрактичний романтизм, який має вичахти, а ваші ідеї щодо інституту монархії – вони взагалі безглузді.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Василь Декармований
post Aug 18 2006, 05:38 PM
Отправлено #30


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 7 652
Регистрация: 5-November 04
Пользователь №: 71



QUOTE(Володимир @ Aug 17 2006, 11:35 PM)

Подивись на Васю – ось індикатор українських почуттів. ;-)

*



Я - почуттів вкраїнських індикатор?
Та я, фактично, їхній є диктатор!
Відчуй, народе, припинивши сварку,
як сало перетворюється в шкварку!


QUOTE
/Тепер ми хочемо одного – відмежуватися від політичного світу, який до українця не стосовний, і заглибитися у власний побут і усі особисті проблеми. Є кар‘єра, є зарплата, є конкретні вимоги роботи і часу,/


В тих від булави понатиралися
На руках криваві мозолі.
В мене ж підло швабра поламалася -
Нижче нахиляюсь до землі...


QUOTE
/до того ж сучасний західний образ життя (модно/грошовито/круто/бізнесово/будь собою) повністю заповнює ту порожнечу, яка може бути у пересічного українця./


І як колись первісні українці жили без телебачення і інтернету?..


QUOTE
/а ваші ідеї щодо інституту монархії – вони взагалі безглузді/
Так їх, так!
Мрієш про монархію?! Хочеш короля?
На тобі! на тобі! та тобі! на!
:ph34r:
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Апологетъ
post Aug 21 2006, 04:56 PM
Отправлено #31


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 495
Регистрация: 11-April 06
Из: Бориспіль, Яготин
Пользователь №: 441



демократія чи комунізм колись теж здавались безглуздістю)
Top
User is offlinePM
Quote Post
Володимир
post Aug 23 2006, 10:13 PM
Отправлено #32


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



QUOTE
Але на Україні монархія обовязково перетвориться на постмодерністський балаган, щось на зразок Кучми року. Будуть бутафорські клоунади, попса і нічого більше.


При нинішньому розкладі – так. Правду кажучи, той рівень, на якому відбувається сприйняття монархічних цінностей, у переважній частині українського народу просто не активований, а відтак і не досягнутий. Це terra incognita духовного буття українця. Відтак, звідки йому знати, що саме на даному рівні відкривається тайна його душі. :)

Насправді ця тема _дуже_ сильно межує із темою про мужність в Церкві і шляхи її досягнення. На жаль, я не відчуваю в собі готовності говорити про речі на такому рівні, тому тут доведеться почекати. :unsure:

У певній мірі це неозоре поле, яке не задіяне у сучасному житті Церкви. Тут можна лише висловити ключовий момент. У кожній релігії, а вірніше – у духовному досвіді людини, є два межових, найбільш ясних і граничних шляхи до Бога. Шлях аскета (монаха) і шлях воїна.

Можна з певністю говорити, що атрофія останнього шляху поступово веде і до атрофії активної позиції віри, коли усі вищі виміри духу починають шукатися суто у аскетичному, “позасвітському” житті. Світ втрачає свою межову грань. Відтак відбувається десакралізація безлічі форм діяльності, деформується уявлення про любов, яка може мати як “позитивний”, так і “негативний” вектор – відпрацьовується лише перший, відтак життя Церкви відлучається від повноти буття. Більше того, частково деформуються стандарти духовного життя, коли орієнтири монаха і мирянина у особистому духовному досвіді ототожнюються, але про це вже слід говорити окремо.

Чому на сьогоднішній день (а можливо і взагалі) у Православ‘ї майже не актуалізується шлях воїна – скоріше історичне, а не духовне питання. Православ‘я схоже на Україну ))) – у нього також системно втрачалася аристократія, тільки не державами, а єресями.


QUOTE
На сьогодні нам цілком підійшла би добротна диктатура.


Диктатура у певній мірі тут обов‘язкова. :-) В тому сенсі, що іншим чином суспільство має бути підготовленим, вивільненим у певних сферах свого життя, а для цього потрібен, по-перше, творчий – тобто часто активно-волюнтаристський шлях, а по-друге, потрібно знаходитися при владі принаймні протягом часу зростання одного покоління – тобто 15-20 років. Щоправда, цілком допускаю, що така диктатура має бути упакована в демократичні форми, а відтак – потребуватиме дуже значної політичної досвідченості і талану.

QUOTE
Краще плюватися від президента, ніж від монарха.


В принципі, якщо орієнтуватися в політиці (і в житті взагалі) на те, щоб плюватися, краще плюватися від президента. Це щось подібне до того, що краще плюватися від атеїстичного музею, ніж від храму. Небезпек менше. :D

QUOTE
Мрієш про монархію?! Хочеш короля?


Не мрію. :-) Потроху працюю над цим. :-))
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Володимир
post Aug 23 2006, 10:36 PM
Отправлено #33


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 890
Регистрация: 18-December 04
Из: Київ
Пользователь №: 108



Пригадуються вірші зі шлюбу в Кані Галилейській. Вірші, які народжують трепет.

QUOTE
"всякий человек подает сперва хорошее вино, а когда напьются, тогда худшее; а ты хорошее вино сберег доселе".

Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Никита
post Aug 28 2006, 09:27 AM
Отправлено #34


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 214
Регистрация: 16-February 05
Из: Днепропетровск
Пользователь №: 143



СВОГО монарха ще не вистачає! :angry:
Яка відповідальність хоч, розуміємо?!! <_< :mellow:
Top
User is offlinePM
Quote Post
Ira
post Aug 28 2006, 11:08 AM
Отправлено #35


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 44
Регистрация: 6-July 05
Из: Львів
Пользователь №: 248



Щойно перечитала тему і хочу поділитись своїми думками з цього приводу.
Думка про українську монархію мені видається більш, ніж утопічною. По-перше, немає жодного реального претендента на український престол. В принципі, немає і як такого українського монархічного престолу. Прициндент до його створення був в часи Хмельниччини, коли син Богдана Хмельницького Тиміш одружився (чи мав одружитись, точно не пригадую…) з красунею-донькою Молдовського короля Лупулла Розандою. Але Тиміша було вбитo і на тому красива історія перетворилась в трагічну…
Нехай ми припустимо, що український престол є, і що ж тоді?…
Я вельми сумніваюсь, що в Україні знайдеться хоч хтось, хто мав би право (крові) і був би достойний стати Українським Монархом. Запрошувати якогось іноземця в Україну – більш, ніж нерозумно. Тут багато говорилось про консолідацію нації і виховання в народу патріотизму. То яким чином цю почесну місію нестиме монарх, який відсили говоритиме державною мовою, з жахливим акцентом?...Якось навіть кумедно… „Селекція” ж монарха „з народу” потребує ВЕЛИЧЕЗНОГО ЧАСУ. Монархія як така виникала ж на базі добре сформованого класу аристократії. Якщо ж а пріорі назвати нашу Верховну Раду „аристократією”, то…я не хочу такого монарха !!! Не треба, будь ласка!!! :o
І ще раз про про „консолідацію” і „патріотизм” як наслідки монархічного ладу.
Я, звичайно ж, не історик, і не політичний оглядач, але мені здається, що середньостатистичний британець не надто більше відчуває свою причетність до нації, ніж, приміром, то й же американець чи француз. Справа тут не у державному ладі…
Не треба будувати ілюзій, сучасні королі НІЧОГО не вирішують (за винятком мусульманських держав)…Так, ними, безперечно, цікавляться…Але за звичай – жовта преса, яка завжди в курсі, хто з ким зустрічається, одружується, від кого народжує дітей…Говорити про монархів як про еталон моральні – теж немає ніяких підстав (переповідати будь які лавсторі європейських монархів я не маю найменшого наміру…) :wub:
Отож, як на мене, українській монархії залишається бути не більше , ніж красивою романтичною мрією… :unsure:

З.І. Наперед прошу вибачення за жорсткість висловлювань і песимізм. Це не навмисно. :rolleyes:
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Апологетъ
post Aug 28 2006, 03:39 PM
Отправлено #36


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 495
Регистрация: 11-April 06
Из: Бориспіль, Яготин
Пользователь №: 441



Ira,
монарх в принципі, повинен бути не з народу. Подивись на представників народу у ВР і уряді і все стане ясно чому. Найкращий монарх буде саме монарх-іноземець. Скандинави-варяги були іноземцями на Русі, але саме Рюриковичі створили Русь! Російську імперію створили німецькі дворяни Романови. І т.д. Жодна європейська монархія, де монархом був хтось народу, нехай навіть з місцевого дворянства, не трималась довго.

QUOTE
яким чином цю почесну місію нестиме монарх, який відсили говоритиме державною мовою, з жахливим акцентом?

Спокійно. У справжніх королівських родів це в крові - вміння консолідувати націю. А мову освічена людина швидко вивчить.

Все ж таки є різниця між патріотизмом британців і американців. А у Франції монархічнії тенденції доволі сильні навіть тепер. Якщо вона чимось і програє Британії, то саме занадтою лібералізованістю і слабкістю патріотизму.
Top
User is offlinePM
Quote Post
Ira
post Aug 28 2006, 04:46 PM
Отправлено #37


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 44
Регистрация: 6-July 05
Из: Львів
Пользователь №: 248



Все-таки, не віриться мені, що монарх-іноземець буде адекватно сприйнятий українським народом... Навіть на рівні ментальності. Україна – батьківщина чи не першої європейської республіки в сучасному розумінні того слова. Маю на увазі Запорізьку Січ. Те, що український народ схильний створювати собі Героїв – одна справа (інколи вони, правду кажучи, перетворювались і перетворюються у кумирів), але прагнення до єдиновладдя – це щось зовсім інше.
Знову про патріотизм. Яким чином у американців розвинувся такий потужний патріотичний дух? Про американську монархію я не чула. :blink:
Ні, як на мене – справа тут зовсім не у державному ладі.
До того ж, яким чином монарх-іноземець буде співпереживати ЧУЖОМУ йому народу?...Це почуття прививають з колиски. І йому воно вже прищеплене. Але не до України, а Австрії, Греції і т.д. Або до Австро-Угорської Імперії. :P
А ще я і далі відстоюю думку про те, що сучасні монархи – нічого не вирішують. Це швидше свого роду „декорація”. А справжню політику творять Прем’єр-міністри, канцлери і т.п.
Повністю підтримую думку, що „Краще плюватися від президента, ніж від монарха”.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Marisa
post Aug 28 2006, 07:38 PM
Отправлено #38


снайперша з України
***

Группа: Members
Сообщений: 4 460
Регистрация: 3-August 04
Из: Київ
Пользователь №: 4



QUOTE(Ira @ Aug 28 2006, 02:07 PM)
Думка про українську монархію мені видається більш, ніж утопічною.
*



Підтримую Іру. Як на мене, це аж занадто очевидно :rolleyes:
Top
User is offlinePM
Quote Post
Василь Декармований
post Aug 28 2006, 07:54 PM
Отправлено #39


Advanced Member
***

Группа: Members
Сообщений: 7 652
Регистрация: 5-November 04
Пользователь №: 71



QUOTE(Апологетъ @ Aug 28 2006, 06:38 PM)
Російську імперію створили німецькі дворяни Романови.


Хіба Романови були німецькими дворянами??
Це вже згодом, в результаті шлюбів з дворами Європи, сталося так, що в Миколи Другого російської крові залишилося лише 1/128.
Перший російський імператор - Петро Перший (власне, при якому Росія стала імперією) - влаштовував на своїх п'яних асамблеях гидотні пародії на Христа і Церкву, а при останньому російському імператорі православних архієреїв на кафедри розставляв сектант Распутін.
Щось мене монархії не приваблюють... А різних ряжених в нас і так вистачає.
Top
User is offlinePMEmail Poster
Quote Post
Marisa
post Aug 28 2006, 08:05 PM
Отправлено #40


снайперша з України
***

Группа: Members
Сообщений: 4 460
Регистрация: 3-August 04
Из: Київ
Пользователь №: 4



Васю, так красномовно мовчати неможна :rolleyes:
Top
User is offlinePM
Quote Post

Reply to this topicTopic OptionsStart new topic

 


Lo-Fi Version
Time is now: 1st June 2020 - 12:47 PM

Українська локалізація - студія «Севен»